– Я не хочу відповідати на це запитання.
– Мені стільки, на скільки я виглядаю.
– Мені стільки, на скільки почуваюсь.
– А скільки даси?
Ці й багато інших варіацій ми чули як відповідь на питання: «Скільки тобі років?». Але чому ж люди не хочуть говорити про свій вік?
Кажуть, що некультурно запитувати в жінки, скільки їй років. А чи культурно звертатися до незнайомої людини на «ти»? Чи важливо, скільки цій людині років? А якщо це дитина? Зараз ми спробуємо в усьому цьому розібратись.
Ageism
Коли про людину судять лише через її вік, це ageism [ˈeɪdʒɪz(ə)m] (іноді теж зустрічається agism). Ось як цей термін пояснює World Health Organization (WHO англійською або ВООЗ українською).
Ageism refers to the stereotype (how we think), prejudice (how we feel) and discrimination (how we act) towards others or oneself based on age.
Ейджизмом називаються стереотипи (як ми думаємо), упередження (що ми відчуваємо) і дискримінація (як ми поводимось) інших або нас відносно віку.
Дуже часто під цим словом розуміють дискримінацію щодо людей старшого віку. Тому були проведені дослідження, щоб виявити, які саме стереотипи існують.
-
Перший стереотип відноситься до succession або послідовності. Молоді люди часто вважають, що старші «вже своє віджили» і повинні дати шлях молодим.
-
Другий стереотип – до consumption або споживання. Молоді люди часто думають, що лімітовані ресурси мають витрачатись на них, а не на старших.
-
І останній – про identity або особистість старших. Молоді думають, що ті, хто старший за них, повинні act their age (поводитись відповідно до віку) і не намагатись «вкрасти» ідентичність молодших, наприклад, манеру розмови або стиль одягу.
Дуже часто ейджизм щодо старших можна зустріти at a workplace (на роботі). За даними US Equal Opportunity Commision, 25% всіх звернень стосуються вікової дискримінації. AARP (раніше відома як American Association of Retired Persons, а зараз асоціація, яка допомагає з проблемами людям за 50) доповіла в 2019 році, що кожному п'ятому працівникові в США більше 55-ти років. Близько 65% працівників переживали дискримінацію за віком на роботі, а 58% з цих опитаних вважає, що дискримінація починається з 50 років.
Американська асоціація психологів вважає, що ейджизм – настільки ж серйозна дискримінація, як сексизм, расизм і дискримінація через інвалідність. Боротися з нею важливо як варіант – через порушення таких питань публічно. Через недостатню народжуваність зростає популяція старших людей і відбувається старіння населення, тож мінімізувати ейджизм стає все важливіше.
Якщо в США проводяться дослідження, є асоціації по боротьбі з проявом дискримінацій і це питання стараються піднімати, то в Україні ситуація трохи інша. Хоча у нас частка людей віком 60 років і старше станом на 2015 рік становила 21,8% і до 2025 року становитиме приблизно 25% від загальної кількості, в нас ці питання не так часто виносяться на обговорення. І shame on us, бо ми з цим часто стикаємось.
Youngism
Ageism affects everyone (ейджизм впливає на всіх), знову нагадує нам the WHO. Діти вже в чотири роки усвідомлюють вікові стереотипи своєї культури. Починаючи з цього віку вони засвоюють і використовують стереотипи, щоб комунікувати з людьми різного віку в майбутньому. На такому розумінні також базується сприйняття і розуміння себе, що пізніше може перерости в self-directed ageism (направлений проти себе ейджизм) в будь-якому віці.
Хоча ейджизм щодо старших є дуже популярним, можливо, навіть more frequent (частіше), ніж проти молоді, але ейджизм щодо молоді майже завжди сприймається як щось звичайне, тому це й страшно. Хоч ейджизм – це дискримінація за віком загалом, але часто асоціюється лише зі старшими людьми. Тож потрохи починають популяризуватися терміни для дискримінації саме молодих людей – youngism [jʌnd͡ʒɪz(ə)m] або youthism [ˈyüthɪz(ə)m].
Опитування 981 людини Employers Forum on Age виявили, що вік – одна з основних проблем, з якими стикаються люди до 20-ти. Дискримінація тут частіша, ніж за статтю, расою чи релігією.
Є чимало історій, коли старожили на роботі починають булити молодших колег, називають їх crybaby (плакса) чи говорять: «Ти не знаєш, що означає справді важка праця». Часто після стажування людям відмовляють у роботі, мовляв, вони замолоді. Крім того, мінімальна заробітна плата молодої людини в Америці є меншою, ніж старшої людини за виконання тієї ж роботи.
«It was my age the reason why I wasn’t fit to be a diplomat», says Priscilla Bonsy.
«Саме мій вік був причиною, чому я не могла стати дипломатом», – заявила Прісцилла Бонсі.
Коли їй було 22, вона закінчила стажування в посольстві у Вашингтоні. після цього їй сказали, що вона замолода, щоб йти далі та виконувати подібну роботу.
«I didn’t expect my age to be the issue. When I was told that I was too young I just felt like it was inaccurate. I actually felt like my age helped me in a lot of situations. I think because of my age I actually knew things or saw things that people who I was working for didn’t see. I knew what kind of music young people or people of my age are listening to, pop culture and all these things. I just hoped to kinda connect both groups. And instead my ideas were completely dismissed. And then during the feedback I was told that I’m very young.»
«Я не очікувала, що мій вік буде проблемою. Коли мені сказали, що я замолода, мені здалось це незовсім правдивим твердженням. Мені насправді здавалось, що мій вік допоміг мені в багатьох ситуаціях. Я вважаю, що саме через мій вік я знала і бачила речі, які мої колеги не бачили. Я знала, яку музику молодь і люди мого віку слухають, поп-культуру і всі ці речі. Я сподівалась якось поєднати обидві групи. Та замість цього мої ідеї просто відкинули. А тоді під час відгуку мені сказали, що я дуже молода».
Тут варто наголосити, що проєкт, над яким Прісцилла працювала, був націлений на залучення молоді.
А ось іще один приклад янджизму:
«When I spoke to my colleagues I would say my age in conversation and they would be really shocked and sometimes undermined the things I’ve done or treat me younger than I actually am. It is hard to be taken seriously sometimes», Nadirah Huseyn.
«Коли в розмові з колегами я згадувала свій вік, це могло їх шокувати, а іноді вони насправді недооцінювали те, чого я досягла, і ставились до мене, ніби я ще молодша, ніж насправді. Через мій вік іноді важко досягти серйозного ставлення».
Навіть у щоденній розмові можна відчути таке ставлення. Коли до тебе звертаються girl, а не miss (дівчинка, а не дівчина).
Чи відчувають вікову дискримінацію чоловіки і жінки по-різному? Definitely! (Звичайно!) Коли молода жінка приходить на роботу і вона ще не має дітей, employers would think: «Oh, she hasn’t done it yet so she might do it in a couple of years. So what stability is that going to give us?» (працедавці можуть подумати: «О, вона ще не має дітей, тож вона, мабуть, захоче це зробити в наступні кілька років. Тож де тут стабільність для нас?»).
Основною причиною непорозумінь на роботі між старшим і молодшим поколінням вважається не generation gap, а наскільки відрізняються підходи до роботи зараз від тих, що були колись. Ми всі зараз говоримо про life/work balance, про те, як потрібно здорово підходити до роботи і навантаження, щоб захистити себе від стресів і перегорання, від яких можуть страждати і ми, і близькі, і робота. Але попереднє покоління жило в інших умовах. Вони мали інший підхід до роботи. Часто людям доводилось жертвувати сім’єю для досягнення вершин на роботі. Це називається different approches (різні підходи). Зокрема тому старше покоління може сприймати сучасний підхід як недостатню віддачу себе роботі від молодшого покоління, недооцінювати їхню роботу і саму молодь.
Та ейджизм стосується не лише роботи і молоді, а й особистого життя і підлітків. В Британії, наприклад, довгий час на магазинах вивішували знаки «only 2 school children allowed at a time». Звичайно, в них були на те причини, а саме поширені крадіжки групками молоді. Та все ж. Навіть зараз деякі школярі скаржаться, що в магазинах їх постійно переслідують працівники і не спускають з них очей. Погодьтесь, це неприємно.
У момент, коли йшло голосування про брекзіт, чимало молодих людей заявили, що розчарувались у своїх батьках чи родичах через їхнє рішення. Родичі просто не хотіли слухати жодних аргументів своїх молодших близьких. Такий досвід переріс у переконання, що було б правильно надати дозвіл голосувати на виборах з 16-17 років (а за деякими заявами і молодшим). Так молоді люди були б залучені до безпосереднього будування майбутнього. Зараз таке практикується в Шотландії.
А щодо шкіл, то поширюються думки, що це взагалі в'язниці, призначені зламати волю дитини, адже вона не має там жодного голосу. Так хочуть виростити того, хто сліпо підкоряється наказам. Там не дають жодних практичних порад, які знадобляться в житті. Як можна в майбутньому боротись за свої права і бути активним громадянином, якщо все шкільне життя людину вчать підкорятись і не дають жодного права голосу?
Отже, будь-хто може страждати від ейджизму, навіть діти. І ось як приклад Amelia Conway, молода режисерка з Техасу. Просто mind-blowing (вражаюче), що їй вдалося почати кар’єру в 11 років в такому нетиповому для підлітків напрямі. Більше про її історію і проблеми, які зустрічались на її шляху, можна послухати тут.
Так само як молоді люди часом вважають, що старше покоління вже своє віджило, так і старші вважають, що youth is responsible for their plates (молодь сама ж і відповідає за всі проблеми та важкі в роботі моменти).
Whatever hardships younger generation tend to face they tend to get blamed for it given this tradition of blaming the young.
У будь-яких проблемах, які зустрічаються молодшим поколінням, винні вони ж самі через цю традицію винуватити молодь.
Найпопулярнішими в мережі disrespectful (зневажливими) цитатами щодо молоді є такі:
If you can’t afford to buy a house, you should buy less of that avocado toast. Also you should have more respect for those traditions that had come before you.
Якщо ти не можеш собі дозволити купити будинок, тобі варто купувати менше тостів з авокадо. А також проявляй більше поваги до традицій, які були ще до тебе.
За цією всією зневагою часто не помічають, що саме молодим людям доведеться шукати вихід із кризи глобального потепління та інших проблем, до яких ми стрімко мчимо. Тож було б гарно з повагою до них ставитись і спонукати приймати самостійні, усвідомлені рішення, які будуть сприйматись не дитячими захцянками, а дорослим вчинком, за який вони ж і будуть відповідати пізніше.
Повертаючись до the WHO, як же нам подолати ейджизм? Три важливі стратегії допоможуть: політика поведінки і правила та закони, освітні заходи та залученість різних поколінь. Політика поведінки і правила та закони протистоятимуть дискримінації та віковій нерівності й допоможуть захистити права людини всюди і завжди. Освітні заходи можуть збільшити емпатію, викорінити неправильне сприйняття, зменшити упередження завдяки коректній інформації і прикладам такої. Залученість різних поколінь може допомогти запобігти міжгруповим упередженням і стереотипам.
Don’t hate, educate!
